божевілля, страх, сум, печаль, жаль, спогади розривають судини в твоїй голві. нестерпний біль охоплює все тіло, і всі спроби боротись з цим марні, навіть більше, вони розривають тебе на тисячі шматочків, вони виривають з тебе все що жило в твому серці, в твоїй голові. інколи щоб перемогти потрібно здатись. коли тисячі людських слів вибивають здоровий глузд з твоєї голови, коли тисячі людських слів вибивають життя з твого тендітного тіла, коли стоїш і волосся як тисячі тонких змій огортають твою шию, коли дихальні шляхи не встигають переганяти повітря, коли серце вискакує з грудей - ти задихаєшся, коли океан в очах, коли душать мільйони слів...
...слова...гра слів, гра фраз, речень,поем і проз, придуманих, своїх, чужих, вкрадених, позичених, куплених, прочитаних, проданих, прожованих і виблюваних трбі прямо в душу.
вільна, нестерпна дика душа виривається з тебе. солодка, спокуслива, чорна, огидна, божевільна божевільність охоплює тебе.
слова...вони пусті. вони як сотні, тисячі, мільйони заточених ножів можуть встромити тобі на кілька хвилин, годин, ночей чи навіть днів. пару фраз міняють тебе, руйнують, лікують, формують. обережніть в словах - найбільша мудрість. не раньте того хто стоїть перед вами на колінах, хоч відстань падіння на землю мала, але інколи ця відстань в довжину життя.
життя яке витікає з твоїх рук, життя зустрівши не одну весну без сенсу, без мрій, без мети. коли по твох венах тече кров яка втрачає сенс, це як помирати заживо, коли згасаєш як свічка, коли усвідомлюєш що скоро все стане пустим і біль це останнє що ти відчуєш, охоплює страх.
слова...слова інших нещасних мертвих душ - фікція, затерта, витерта і нікому не потрібна.
біль, коли земля - не земля, коли в небі останній вогник погас, коли шукаєш вихід, коли шукаєш правильні дороги, дороги в яких вже немає сенсу, а є надія. є оманлива суть, брехливий сенс, фальшивий світ. коли ти ненавидиш себе за те що відпустив свою мрію, починаєш блукати засніженеми лабіринтами своєї душі, короткими, довгими, вузькими, широкими. коли на дворі весна а в тілі сніг, коли на вулиці літо а в душі лід,коли осінь а в голові великі айсберги розбитих думок, коли на вулиці зима і ти не відчуваєш холоду, коли ти втрачаєш себе, ти стаєш по-справжньому самотнім і з кожним подихом цього альпійського повітря все менше стає людей, слів, емоцій, почуттів. залишається лише надія на сцілення твоєї душі, надія яка можливо ніколи не виправдає себе, можливо музу душій моїй ніколи не зустріти і замете її лавина сліз та пустоти в якій так мило причаїлася печаль.
